Свекруха постійно чіпала мої продукти і наводила свої порядки в моєму домі, а чоловік завжди ставав на її бік: тоді мені спала на думку ідея, як раз і назавжди поставити цю нахабну жінку на місце

Людмила завжди казала, що дім — це її територія. Місце, де все стоїть так, як вона вирішила. Де спеції лежать у потрібних банках, ножі не тупляться, а каструлі ніхто не тре металевою губкою.

Її чоловік Сергій був людиною доброю, але надто м’якою, коли справа стосувалася його матері, Валентини Іванівни.

— Вона просто хоче допомогти, — повторював Сергій щоразу, коли Людмила знаходила переставлені банки і викинуті продукти.

Допомога виглядала дивно.

Соєвий соус і трюфельна паста зникали з холодильника, бо «пахнуть підозріло». Нова сковорідка вкривалася подряпинами. Дорога емальована каструля одного разу опинилася з чорною плямою на дні.

Валентина Іванівна жила в сусідньому кварталі і мала дублікат ключів «про всяк випадок».

Цей випадок траплявся часто і завжди за відсутності господарів.

Вона відкривала шафи, перебирала полиці і ввечері з задоволеним виглядом повідомляла:

— Я вам там порядок навела. Старе викинула. Суп зварила.

Людмила стискала губи і мовчала, а Сергій лише невпевнено просив матір бути обережнішою.

Перелом стався у день народження Сергія.

Людмила готувала романтичну вечерю: купила морепродукти, хороше вино, хотіла провести вечір удвох.

Повернувшись додому раніше звичайного, вона побачила на кухні застілля.

За столом сиділи Валентина Іванівна та її подруги.

На тарілках лежали ті самі креветки, а порожня пляшка вина стояла в центрі столу.

— Ми вирішили зробити сюрприз, — весело сказала свекруха. — Я твої морські штучки обсмажила з майонезом. Так ситніше.

Людмила мовчки подивилася на порожні тарілки і зрозуміла, що терпіння закінчилося.

І вона зробила те, після чого свекруха не те що перестала чіпати її речі — вона навіть боялася приходити до них додому 

Наступного дня вона спокійно повідомила, що їде на три дні у відрядження. Сергій буде на зміні. Можна приходити і господарювати. І вона залишила в шафці баночку «очищувального джему» та пляшечку сиропу.

Валентина Іванівна завжди вірила в народні засоби і «детокс». На записці було написано, що засіб корисний, але важливо дотримуватися дозування.

Людмила знала, що дозування ніхто дотримуватися не буде.

Коли вона повернулася, Сергій зустрів її з розгубленим обличчям.

— З мамою сталося щось дивне, — тихо сказав він.

Валентина Іванівна вирішила пройти «курс» повністю за один день. З’їла майже всю банку і запила подвійною порцією сиропу.

Результат виявився занадто активним.

Моя свекруха постійно чіпала мої продукти і наводила свої порядки в моєму домі, а чоловік завжди ставав на її бік. Тоді мені й спала на думку ідея, як раз і назавжди поставити цю нахабну жінку на місце.

Один із компонентів також пофарбував язик у яскраво-синій колір. Побачивши себе в дзеркалі, Валентина Іванівна так злякалася, що зателефонувала чоловікові, Івану Петровичу, і зажадала негайно приїхати.

Коли стало зрозуміло, що це лише реакція на надлишок засобу, страх змінився образою.

— Людмила хотіла мене отруїти, — обурювалася вона.

— На банці була інструкція, — спокійно відповіла Людмила. — І вона стояла у закритій шафці. Я нікого не просила її пробувати.

Іван Петрович мовчки подивився на дружину. Він прекрасно знав її звичку відкривати чужі шафки.

Того ж вечора дублікат ключів повернувся до Людмили.

Після цього Валентина Іванівна більше не приходила без попередження. Холодильник залишився недоторканим, посуд — цілим.

А в домі Людмили знову стало спокійно.