— Що ви зробили з моєю квартирою?!

— Що ви зробили з моєю квартирою?! Я вас питаю, хто вам дозволив?! Де мої вінтажні маки в залі?! Що це за бліді лікарняні квіточки?! Ви знущаєтеся?! — крик у телефонній слухавці був таким пронизливим, що Сашко мимоволі відсунув апарат від вуха.

Ірина, яка сиділа поруч на дивані з горнятком кави, лише задоволено посміхнулася і зробила невеликий ковток. Цей дзвінок був найкращим саундтреком її недільного ранку.

Але щоб зрозуміти масштаб цієї драми, треба відмотати час на три тижні назад.

Тоді Ірина з Сашком повернулися додому після тижневої поїздки до її батьків на ювілей. Щойно вони переступили поріг власної квартири, Ірина випустила з рук дорожню сумку. Сумка з гуркотом впала на підлогу, але жінка цього навіть не помітила.

— Сашо… — її голос здригнувся. — Де ми?

Сашко виглянув з-за плеча дружини і закляк.

Їхній стильний, мінімалістичний коридор у сірих тонах зник. Замість нього стіни кричали яскраво-персиковими шпалерами з якимось диким золотистим візерунком.

Але справжній інфаркт чекав на них у вітальні.

Їхній улюблений лофт був знищений. Важкий дубовий стіл, який стояв біля панорамного вікна, тепер був затиснутий у кутку. Диван розвернули так, що він перекривав прохід на балкон. А у спальні… ліжко перетягнули по діагоналі, “по фен-шую”, як потім з’ясувалося.

Усе стало на свої місця, коли з кухні почулося задоволене нявкання їхнього кота барсика.

Ключі від квартири на час їхньої відсутності вони залишили Сашковій матері, Дарині Іванівні. Ірина була категорично проти, але інших варіантів для догляду за котом не знайшлося.

Вона ж інструктувала свекруху: “Тільки годувати і міняти лоток!”.

Але Дарина Іванівна завжди вважала, що знає краще.

Ще місяць тому, завітавши в гості, вона критично оглядала їхній ремонт:

— Як у морзі живете! Сіре, біле, голе… Оку зачепитися нізащо! Треба кольору додати, життя! У вас і ліжко неправильно стоїть — ногами до дверей, це до хвороб!

Ірина тоді проковтнула обурення, щоб не влаштовувати скандал. А свекруха вирішила, що мовчання — це знак згоди. І, отримавши ключі, влаштувала молодим “сюрприз”.

— Сашо… вона переклеїла нам коридор. Вона тягала наші меблі. Вона рилася в наших речах, щоб пересунути шафи! — Ірину трясло. По її щоках покотилися сльози відчаю і безсилля. — Це мій дім! Мій безпечний простір! Вона його просто зґвалтувала!

Сашко був розлючений не менше.

— Я зараз їй подзвоню. Я такий скандал влаштую, що вона сюди дорогу забуде! — він потягнувся за телефоном.

Але Ірина раптом витерла сльози. Її очі недобре блиснули.

— Стій, — вона поклала руку йому на зап’ястя. — Скандалом ти їй нічого не доведеш. Вона скаже, що “хотіла як краще”, а ми невдячні. Вона ж через тиждень їде в санаторій у Трускавець на двадцять один день?

— Ну так, путівку їй профспілка дала. А що?

Ірина хижо, майже демонічно усміхнулася.

— А те, що вона попросила тебе поливати її фіалки. Дай-но мені її ключі. Ми влаштуємо мамі зустрічний сюрприз.

Наступні три тижні перетворилися на спецоперацію під кодовою назвою “Дизайн-проєкт Відплата”.

Кожні вихідні Ірина та Сашко приїжджали до квартири Дарини Іванівни. Свекруха обожнювала стиль “пшонка-стайл”: важкі бордові штори, шпалери з величезними маками, поліровані радянські “стінки” і купу дрібних порцелянових статуеток скрізь.

Ірина діяла з хірургічною точністю.

Вони зірвали “маки” у вітальні і поклеїли найдешевші, блідо-зелені шпалери в дрібну квіточку, які нагадували стіни в сільській амбулаторії.

Важку поліровану шафу зі спальні вони з сином розібрали і перенесли в коридор, перекривши половину проходу. Телевізор переставили так, що дивитися його можна було тільки сидячи на підвіконні. А улюблену колекцію статуеток Ірина безжально спакувала в коробки і заховала на антресолі, повісивши замість них криву, грубу полицю з ДСП.

— Ти впевнена, що ми не перегнули палицю? — з легкою панікою питав Сашко, оглядаючи хаос, який вони створили.

— Ми просто додали їй “життя і свіжого погляду”, любий. Все по фен-шую, — солодко відповіла Ірина.

І ось настав день “Х”.

Здавалося, від крику Дарини Іванівни в телефоні зараз трісне динамік.

— Сашко!!! Що ви наробили?! Хто вам дав право лізти в мої речі?! Де моя шафа?! Навіщо ви зіпсували мені вітальню цим зеленим непорозумінням?! — ридала і верещала мати.

Сашко зробив глибокий вдих і абсолютно спокійним, розміреним голосом відповів:

— Мамо, ми просто подумали, що твої маки були надто агресивними. Вони тиснули на психіку. У твоєму віці потрібні спокійні тони, щоб нервова система відпочивала. А шафа в спальні збирала пил і псувала ауру. Ми хотіли зробити тобі приємно.

— Приємно?! — задихнулася свекруха. — Ви залізли в МІЙ дім! Ви перевернули все догори дриґом! Я вас просила тільки квіти поливати! Яке ви маєте право вказувати мені, які шпалери мені клеїти?!

— Дійсно? Яке ми маємо право? — тон Сашка раптом став сталевим. — А яке право мала ти, коли зривала шпалери в нашій квартирі, поки ми були у від’їзді? Яке право ти мала тягати наше ліжко і ритися в нашому домі?

На тому кінці дроту запала така тиша, що стало чути, як працює холодильник.

— Це… це інше! — нарешті обурено видихнула мати. — Я мати! Я зробила так, як краще! Я зі смаком! А ви мені хлів влаштували!

— Мамо. Запам’ятай раз і назавжди, — холодно і чітко відрізав син. — Наш дім — це не твоя територія. Твій смак — це тільки твій смак. Якщо ти ще раз дозволиш собі переступити наші особисті кордони і хоч на міліметр посунути нашу річ без дозволу — наступного разу, повернувшись із санаторію, ти знайдеш свій унітаз посеред кухні. Я зрозуміло пояснив?

Він поклав слухавку, не чекаючи відповіді.

Ірина підсунулася ближче і поклала голову йому на плече. Вони знали, що попереду їх чекає тиждень істерик і скарг родичам на “невдячних дітей”.

Але найголовнішого вони досягли. Метод шокової терапії спрацював ідеально.

Дарина Іванівна ще довго ображалася, але більше ніколи, жодного разу в житті не дозволила собі не те що критикувати їхній ремонт, а навіть переставити сільничку на їхній кухні. Бо відчути на власній шкурі, як це — коли твій дім руйнують чужі руки з “добрими намірами” — виявилося найкращим щепленням від безцеремонності.

А як би ви відреагували, якби родичі без дозволу зробили ремонт у вашій квартирі? Чи виправдовуєте ви такий жорсткий, але дієвий метод відплати? Діліться своїм досвідом у коментарях, підтримуйте одне одного та обов’язково ставте вподобайку, якщо історія вас розвеселила!