Реп0стніть дівчину!У 20 років покинула навчання і поїхала в село доглядати шістьох дітей
Благородний вчинок..прославте цю красуню…дякуємо
Коли тобі двадцять років – хочеться тільки веселитися, відриватися на повну і насолоджуватися життям. Але іноді трапляється так, що вже в такому віці на твої тендітні плечі звалюється величезний тягар відповідальності.
Христина Євтушенко впродовж двох років втратила і батька, і матір. Дівчина залишилася найстаршою в родині, де було ще семеро дітей, наймолодшому з яких чотири роки.
Вже на похоронах матері, коли діти залишилися повними сиротами, їх хотіли розподілити по дитячих будинках області. Але Христина рішуче заявила, що буде сама виховувати молодших братів і сестер. За дівчину заступилася місцева влада. Тоді органи опіки дали Христині термін півроку. За цей час вона повинна довести, що в змозі подбати про молодших.
Кинувши коледж, Христина взялася за роботу. З ранку вона встигала подоїти корів, приготувати сніданок, зібрати спочатку старших до школи, потім молодших в садок. Поки всі на заняттях, Христина прибирає, готує, шиє, пере, годує тварин. Через шість місяців органи опіки переконалися, що вона зможе виростити братів і сестер.
У кожної дитини з сім’ї Євтушенко є свої обов’язки: один після занять годує худобу, хтось із дівчаток допомагає Христині готувати обід і вечерю. Довгий час за водою сім’ї доводилося ходити на джерело за кілька кілометрів. Місцева адміністрація провела водопровід, що стало справжнім святом в сім’ї.
Зараз наступний по старшинству в родині Євтушенко Артем навчається в технікумі. Вирішили, що саме він здобуде освіту, поки Христина буде стежити за молодшими. Він приїжджає на вихідні і займається «чоловічими обов’язками»: лагодить, прибиває, ремонтує.
Держава теж не забула про сім’ю сиріт. На всіх неповнолітніх дітей (їх зараз п’ятеро) Христина отримує допомогу. Сусідки розповідають, що іноді дівчина заходить до них додому, щоб поплакати. Їй дуже важко, але вона не опускає рук. Просто іноді Христині хочеться побути слабкою дівчиною.
Однак потім, витерши сльози, вона знову поспішає додому, щоб піклуватися про сім’ю. Звичайно, їй би хотілося ходити на побачення і вечірки, але маленькі брати і сестри найважливіше.