“Україна має не просити, а ставити умови”. Будівництво “Північного потоку – 2”: на що держава може претендувати
Останнім часом тема будівництва “Північного потоку – 2” актуалізувалася. Незважаючи на всі санкції, 10 червня Росії вдалося добудувати одну з двох ниток газопроводу. До завершення другої, як заявляють
у РФ, залишається близько 70 км, і пройти їх планують ще в цьому році, пише Олександра Романюк для видання «Сьогодні», передаємо в оригіналі.
Чи зможуть санкції перешкодити це зробити – великий знак питання. Україна все ще заявляє, що сподівається на допомогу США. Також є незадоволені Nord Stream 2 в Європі. Зокрема, було вирішено об’єднати зусилля України та Польщі, яка переживає не так за транзит, як за постачання на свою територію, що може виявитися занадто дорогим.
Водночас у західній пресі вже з’являються повідомлення про те, що добудова газопроводу по дну Балтійського моря – питання фактично вирішене. А отже, після того, як закінчиться нинішній транзитний контракт з Росією – а це станеться в кінці 2024 року, – Україна може втратити статус газового транзитера. І, схоже, такий варіант у нас уже розглядають цілком серйозно.
Днями міністр закордонних справ Дмитро Кулеба в інтерв’ю німецькому Welt заявив, що Україна готова вести переговори про компенсацію за втрату транзиту.
“Побудова газопроводу” Північний потік – 2 “стала серйозним геополітичним викликом не тільки для України, а й для Заходу в цілому. Це суто російський політичний проєкт, метою якого є енергетична ізоляція України і розкол Євросоюзу. Підкуп європейських чиновників, які зайняли місця в керівних органах російських енергетичних компаній (ексканцлер Німеччини Герхард Шредер, ексміністр закордонних справ Карін Кнайсль, експрем’єр-міністр Франції Франсуа Фійон), свідчить про суттєвий вплив Кремля через лояльних впливових осіб в Європі. У ситуації майже повноцінного завершення будівництва газопроводу Україна як головна транзитна країна в ЄС виявилася без запобіжників енергетичного колапсу. Вашингтон, зацікавлений у поліпшенні відносин з Берліном, зупинив санкції стосовно “Північного потоку – 2″. І в цій ситуації німці пропонують Україні варіант з компенсацією в разі запуску проєкту”, – пояснює історик-міжнародник Єгор Брайлян.
Відповідно до контракту, підписаного в кінці 2019 року, обсяг транзиту газу з Росії в 2020-му мав становити 65 млрд куб. м, у 2021-му і в наступні роки – по 40 млрд кубометрів. Передбачалося, що за 5 років Україна отримає від Росії в оплату транзиту близько 7 млрд доларів (хоча оптимісти називали і суму 15 млрд дол.).
Фактично в 2020-му надходження в Україну від транзиту газу становили понад 2 млрд доларів. З цього року плата зменшиться, оскільки зменшилися обсяги.
Півтора-два мільярди доларів – гроші, звичайно, серйозні. Це фактично місячний бюджет України. Для порівняння: 2,2 млрд доларів Україна планувала отримати за весь 2021 рік від МВФ. 2,5 млрд доларів – розмір військової допомоги, яку надали Україні США з 2014 року.
Але водночас, порівняно з іншими джерелами надходження грошей в країну, суми від транзиту не такі вже й значні. Наприклад, українські заробітчани тільки за 5 місяців цього року переказали в Україну близько 4 млрд доларів – ця сума зіставна з трирічною платою за транзит.
Експерти вважають, що в разі зупинки транзиту втрати України будуть набагато значніші. І це ми говоримо нині тільки про гроші.
“Хіба можна чимось компенсувати втрату стратегічно важливого напрямку? Чого варті втрати стратегічної позиції в майбутньому? Українська газотранспортна система (ГТС) протягом 30 років незалежності України приносить мінімум 1,5-2 млрд дол. доходу на рік. Тобто це 45-60 млрд дол. за 30 років. Наша ГТС показала себе надзвичайно надійною, притому вона є найбільшою газотранспортною системою в Європі і могла абсолютно спокійно доставляти природний газ європейським країнам не менш ніж 50-70 років. У грошовому еквіваленті це дало б нам 100-140 млрд дол. А побудувати таку систему сьогодні коштувало б близько 300 млрд. дол. Зважаючи на це, компенсація, по-перше, має містити в собі втрачений дохід, компенсацію витрат на демонтаж, перекваліфікацію працівників, працевлаштування. І це буде становити не менш ніж 200 -300 млрд доларів”, – говорить енергетичний експерт Марія Яковлєва.
Економічний експерт Борис Кушнірук звертає увагу на те, що Європа не менше, ніж Україна, зацікавлена в тому, щоб українська ГТС продовжувала працювати. Тож якщо Росія буде і далі гнути свою лінію, то не Україна має просити, а Європа повинна пропонувати Україні “компенсацію”, щоб вона не консервувала свою газотранспортну систему з найбільшими в Європі сховищами газу.
“Газові сховища – це елемент страховки. Якщо в зимовий період різко погіршуються погодні умови, стрімко зростає і споживання газу. По газопроводах фізично не можна прокачати стільки, у них є межа можливостей. Тому українська ГТС – це, по-перше, додаткові потужності, які Європа може застосувати в разі екстрених ситуацій. А по-друге, що більш важливо, у нас найбільші в Європі газові сховища. Причому основні розміщені в Західній Україні. Тому для стабільності газотранспортної системи Європи та її енергобезпеки саме Європа повинна бути зацікавлена в тому, щоб українська ГТС продовжувала використовуватися. Але якщо немає певної потужності, система не буде працювати. Тому Україна наполягає, що транзит не може становити менш ніж 40 кубів. Інакше нам доведеться систему консервувати – крім тих потужностей, які призначені для внутрішнього транспортування газу. А консервація – це заповнення системи певним розчином. І швидко розконсервувати її не вдасться”, – каже Борис Кушнірук.